Красільчук Володимир Ярославович

У 2015 р. - Радник з економічних питань Посольства України в Королівстві Іспанія

 

Володимир Красільчук - єдиний з тоді перебуваючих на території Іспанії українських дипломатів, який підписав відоме звернення співробітників МЗС України від 4 лютого 2014 року, в рамках акції «Не бійся!». Саме цьому присвячується стаття «Момент істини» (авт. Наталії Філенко), на ст. 13 випуску №5 «Надсегурської України».

 

Крім цього, та згадки на ст.11 випуску №6 (про надану ним прес-конференцію з приводу збиття Боїнга MH17), В.Я.Красільчук з'являється на шпальтах «Надсегурської України» з власним дописом у спеціальному номері, присвяченому Посольству:

посилання. в форматі PDF, в форматі ISSUU

номер. 9 (спеціальний випуск - «Посольство Надсегурське»)

дата. травень 2015 р.

сторінка: 13

Мені, на той час 38-річному доцентові Київського інститутуміжнародних відносин, запропонували перейти на дипломатичну роботу, нащо, після роздумів стосовно правильності можливого вибору, погодився уберезні 1994 р., - за 2,5 роки до введення в обіг гривні та за майже вісім роківдо функціонування готівкового євро, як єдиної валюти (нині – у 19 країнах Європи). На той час мав чималий життєвий досвід: успішне закінченняу 1981 р. факультету міжнародних відносин і міжнародного права Київськогодержуніверситету, дворічну практику роботи військовим перекладачем вРеспубліці Перу, захист кандидатської дисертації у 1989 р. та майжедев’ятирічний досвід викладацької діяльності економічних дисциплін таспецкурсів у декількох ВНЗ Києва.

За останні 21 рік моєї праці в дипломатії (дипломатичні установи України в Аргентині, Кубі, Португалії – Лісабоні (понад рік) та Порту (більше двох років), тепер -  в Іспанії, плюс робота у центральному апараті МЗС України) переконався, зокрема у змістовій влучності фрази британських письменників та сценаристів Джонатана Лінна та Ентоні Джея: «Дипломатія – це питання виживання в майбутньому столітті; політика – питання виживання до наступної п’ятниці.»

Починаючи в Буенос-Айресі, продовжував сповідувати принцип : все, що є в мене і в мені, перетворюю у добрі практичні справи. В цьому дуже допомагала моя дружина, яка встигала не лише опікуватися новими потребами доньки та малолітнього сина, спільним з ними вивченням "на марші" іспанської мови та аргентинських шкільних програм, але й, як професійний історик, швидше за мене збагнула незаздрісне становище української дипломатії в хитросплетіннях внутрішньої ("прихватизація") та зовнішньої політики молодої держави і, на такому тлі, плекала сімейну атмосферу, що дозволяло зберігати здатність до продукування нових ідей у найскладніших ситуаціях.

Вчився не просто інформувати, а й переконувати, зокрема офіційних осіб іноземних держав: Україна, попри внутрішні труднощі, рухається в напрямку розвитку демократії. Звісно, на Кубі робити це було, м’яко кажучи, непросто. Проте, Гавана залишається близькою моєму серцю. Запам’яталися вправні інтелектуали-співбесідники та постійна готовність пересічних громадян до коректних дискусій з іноземцями. Будучи майже півтора роки Тимчасовим повіреним у справах України в Республіці Куба, мав нагоду неодноразово протокольно спілкуватися з Фіделем Кастро. Вважаю, що він – неперевершений лідер нації,- що б не говорили про його політичні уподобання. Кожна вимовлена ним фраза випромінювала насамперед людину, а не високого посадовця. Поступово закрадалося враження, що він більшою мірою переживає за народ України, а ніж наші тогочасні керманичі.

У пам’яті спливають, зокрема, частки зміни "маяка" зовнішньої політики України: від багатовекторності до євроатлантичної інтеграції, від останньої – до СНД, РФ, Митного Союзу, від них – до євроінтеграції… Процес зриву підписання у листопаді 2013 року та укладення, у березні та у червні 2014 року, Угоди про асоціацію між Євросоюзом та Україною, по-моєму, "тягне" на справжню політико-дипломатичну "сагу", яка очікує фахового висвітлення та публічного оприлюднення.

В дипломатії, у т.ч. в українській, у моєму розумінні, завжди будуть проекти, які теоретично можна реалізувати, однак, коли приступаєш до їхнього практичного просування, нерідко стикаєшся з неочікуваним. Можеш, наприклад, професійно зробити аналіз бізнес-середовища економіки Іспанії та надати пропозиції Центру,- які саме з елементів іспанського досвіду варті бути задіяними для послідовного виліковування бізнес-середовища в Україні, однак тебе покидає надія – бодай частку пропозицій запровадять?.. У тому ж руслі виникає прозаїчне питання: рекомендації якого вітчизняного мозкового центру здатні впливати на рішення наших високопосадовців? Центру Разумкова?...

Нерідко постаєш перед вибором - яким чином досягти ефективного виконання того чи іншого завдання офіційного Києва. З однієї сторони,- працюючи за межами України, відстежуєш, як динамічно змінюються суспільства, українська громада за кордоном, і розумієш, що маємо змінюватися і ми, зокрема,- маємо ставати підконтрольними суспільству. З іншої сторони,- з болем спостерігаєш, як суспільні вимоги змін наштовхувалися (осінь 2004 р. та зима 2013-2014 рр.) на прояви тисків на громадських активістів та фізичні репресії з боку тогочасної української влади. Герої Небесної Сотні… У цьому ж контексті усвідомлюєш, як вкрай повільно виплутуємося з тенет тоталітарного минулого, яким важким є процес ідеологічного об’єднання українців, навіть в умовах військового вторгнення РФ в Україну; як через конфлікт між В.А.Ющенком та Ю.В.Тимошенко наша держава на тривалий час втратила довіру Заходу, з якими труднощами досі еволюціонує Верховна Рада України різних скликань від гальма реформ до двигуна реформування… Такі спостереження, якщо напрацював зі студентської лави базові елементи аналітики, випробовують тебе на міцність: окремі завдання Центру виконуєш з ентузіазмом працеголіка, і вони чистять мозкові звивини. Водночас, рано чи пізно збагнеш, що, працюючи на захист національних інтересів рідної Батьківщини у далеких світах, де багато сонця й тепла, твої усвідомлені розумом зусилля інколи розбиваються об відчуття душі, де оселяються морози: доходиш до розуміння нульової практичної значимості окремих завдань, сформульованих у Києві для виконання в інших країнах, інших умовах. Як наслідок, виявляєш свою нездатність продукувати власне "дипломатичне намисто", і багато перлин нанизувати на нього, роблячи це професійно, красиво – тобі елементарно не вистачить на подібні ініціативи часу.

Голову заполоняє низка питань: яким чином робити особистий внесок, щоб змінювати підстави, які викликають критику зовнішньої політики держави? Чи практикувати контрпропагандистську роботу? Дипломатія – це ходіння по лезу бритви: скільки технологій реалізує Кремль в окупованому Криму? Будь їх три чи п’ять, звісно, всі вони поза межами міжнародного права. Однак, як такі зрозумілі нам речі втовкмачити в голови підприємців країни перебування та пересічних іспанців? Як переконувати в тому, що Москва послідовно реалізує політику, спрямовану на розкол в ЄС та НАТО? Чи можливо спрогнозувати реагування офіційного Мадрида на наші зусилля? Наскільки обґрунтованими є оцінки завданої Кремлем економічної шкоди після анексії Криму та військових дій на Донбасі? Де пролягають дотичні лінії, і де межа компромісу між європейськими цінностями та реальною політикою ЄС щодо України в нинішніх умовах війни РФ проти нашої країни? Якою має бути постановка питання про санкції: пакет санкцій  через Донбас плюс через окупацію Криму чи окремі пакети санкцій? Адже Європа потроху заплющує очі на відторгнення Криму… Який конкретний внесок можемо зробити, аби вибудувати державну стратегію повернення Криму? Яка частина цієї стратегії має бути публічною, а яка – непублічною?

Працюю задля глибшого розуміння діловими колами Іспанії симетричної важливості ринку України для Європи та світу. Видимі труднощі практичного виконання в тому, що ЄС та РФ грають за різними правилами, і цього в ближчій перспективі, на мій погляд, не змінити.

Звісно, професійний успіх – це завжди командна, а не індивідуальна робота дипломата. Результативна діяльність Посольства, наразі, є напряму залежною від реального здійснення реформ в Україні, а не політичних обіцянок їх впровадження. Іншими словами, реальна дипломатія набагато складніша, ніж та, що озвучується в заявах МЗС України.

В дипломатії завжди зберігатиметься частка інформації, недоступної для широкого загалу. Це – аксіома. Разом з тим, мають бути документи, з якими може ознайомитися кожний бажаючий. Працюємо, в тому числі, над тим, щоб навчитися спілкуватися з громадянами України, де б вони не перебували – на рідних теренах чи поза ними. Професійний дипломат не має права не бути почасти й соціальним психологом.

© 2019 - UCRANIA DEL SEGURA, edición digital ucraniana en España (portal web con archivo de 2014-15)

Веб-портал «Надсегурської України» створений за підтримки Генерального консульства України в Барселоні